Меню сайту

Зі спогадів Одєгової Лідії Василівни. Записала Сєрікова С.О.( донька Одєгової Л. В.), вчитель Каланчацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.. №2

 

   Я, Одєгова Лідія Василівна ( Тєлєшова), народилася в 1937 році в с. Партизани Генічеського району. Війна застала в м. Мелітополі (вул.. Молочна). На той час наша сім'я складалася з 4 осіб: мама Тєлєшова Олександра Сергіївна, 1915 р.н., домогосподарка,  батько Тєлєшов Василь Микитович 1906 р.н. –  начальник залізничної станції; Тєлєшова Тамара Василівна ,1932 р.н. навчалася в другому класі.

      В 1941 році  населення міста було евакуйоване на Керченську переправу та поїзд , на якому ми їхали попав під бомбардування. Пам’ятаю тільки розбиті вагони, все палало вогнем. Багато поранених. Степ. Добиралися до с. Гвардійське ( Сарабуз – татарська назва; сучасна  станція Остряково  ). В Гвардійському жили мої бабуся Євдокія Пантелеївна та дідусь Сергій Пилипович – стрілочник на залізничній станції. Німці не відразу прийшли в село. Це сталося в 1942 році, весною. Німецькі війська ввійшли на машинах, танках.  Перед тим, як прийти в село, німці розбомбили аеродром в 3-х км від Гвардійського. Для  нас почалися важкі часи. Німці поселилися в нашому домі, а нам прийшлося переселитися в землянку, яку дідусь викопав на городі.

  Було темно, холодно, сиро й дуже страшно; ми з сестро були завжди поряд. Німці вели себе безсоромно: оправлялися там, де їм в здумається; могли зняти штани та показати голий зад. Грабували, забирали все, що можна було спожити в їжу: курей, яйця, картоплю. Мама встигла зарізати декілька курей, та заховати їх та крупу. Спочатку їли кашу з кропивою, з кінським щавлем, суп; збирали гриби. Та серед них був німець на ім'я Отто, який до нас ставився добре.

   Коли вони дізналися, що мій дядя Митя був до війни міліціонером ( потім він пішов на фронт), поставили нас біля стіни будинку, направили на нас автомати, а один , розмахував пістолетом та кричав

« Комуністи!», й хотів нас розстріляти. Мабуть тоді доля нам посміхнулася. Поряд жила німкеня, Ірма( працювала офіціанткою в ресторані й добре розмовляла  німецькою мовою), яка й спасла нам життя. Вона почала щось дуже швидко їм говорити, пояснювати , що д. Митя не комуніст, а просто міліціонер. Це нас врятувало.

    Назавжди запам’яталася німецька мова, яка стоїть у вухах і по цей день. Німці постійно мінялися в нашому домі, тому нам рідко вдавалося в ньому поспати. Німецькі солдати дуже часто напивалися, гуляли до ранку, горлали пісні, грали на гармошці. Тому  бабуся нас з сестрою  ховала – боялася, що вони почнуть приставати, особливо це стосувалося сестри Тамари, бо їй на той час виповнилося 10 років.

    Дідусь Сергій був майстер на всі руки і намагався заробити хоча б на якісь харчі, а ми з сестрою йому допомагали. Він гострив ножі, сапи, а ми з Тамарою крутили точило; робив кухонні дощечки та міняв на харчі. А коли я пішла до школи ( 1944 р.), дідусь збив із фанери невеликий чемоданчик, з яким я й ходила до школи. Писали олівцем   в книгах на полях. В 1945 році з’явилося чорнило, й почали писати гусячим пером. Одяг бабуся з мамою шили з покинутих німецьких шинелей – в мене було пальто, а у сестри жакет.

 Мені дуже важко згадувати про той час.

   Фільми де звучить німецька мова – не дивлюся взагалі. А ось німецькій офіціантці Ірмі вдячна. До речі, після війни вона вийшла заміж за радянського офіцера і виїхала з нашого села. А ми так і залишилися жити з дідусем та бабусею , так як наша квартира в Мелітополі була розбита та розграбована.

     Декілька слів про мого батька. Він був призваний до армії в 1941 році. Пройшов війну від Сталінграда до Кенісберга. Серед великої кількості нагород - на особливу увагу заслуговують нагороди: Орден Трудового Красного Знамени та Орден Леніна. Служив він в залізничних військах спеціального призначення на посаді начальника воєнноексплуатаційного відділення. Ці війська відбудовували залізниці після відступу німецьких військ. З війни повернувся маючи звання капітан залізничних військ.

Вхід на сайт

Новини школи

Серпнева конференція

26 серпня 2016 року наша школа приймала гостей зі шкіл селища та району. Переглянути фото можна за посиланням: 


Літо 2016

Закінчився навчальний рік, проте робота школи продовжується.


Безпека дорожнього руху


Перше вересня

День Знань. Навіть погода раділа початку навчального року!


Закінчились осінні канікули...

Чому так швидко пролітає тиждень? Наче і відпочити не встигли?! А уявіть, якби і цього тижня не було? Чи стало б нам важче?


Погода в Каланчаку
Мини - чат

200
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz